08.12.2020

Kava_and_lions

Я недавно попереджав, що у нас закінчується кенійська кава з млина Карані. І от вона закінчилася. Тепер замість неї у нас нова «Кенія», це пібері з млина Ндароїні, що в Н’єрі. Історія цієї кави досить незвичайна і заслуговує на увагу. Ось що про неї розповіли ті, хто її знайшов – фахівці із компанії Трабокка:

https://gastrashop.com.ua/product/keniya__ndaroini__piberi

Але ж ви може знаєте, що я трошки вже теж став «фахівцем» щодо Кенії. І прочитавши у розповіді Трабокки слово «Н’єрі» - відразу ж згадав, що у  романі Карен Бліксен «Із Африки» є трошки про Н’єрі. Ця місцевість згадується у неї в розповіді про те, як звідти до неї на ферму прийшли люди, які хотіли отримати компенсацію (пару десятків овець та кіз), яку мали присудити за випадкове вбивство  хлопчика, котрий походив із Н’єрі. Ті люди із Н’єрі там описані не дуже позитивно, та і взагалі та історія дуже довга і складна. Може як роман цей (у моєму перекладі) колись надрукують, тоді детально прочитаєте. Але хоч те все трапилось дуже давно і в Африці, але паралелі з нашою дійсністю існують досить прямі. Історія та почалася з того, що у будинку менеджера кавової плантації один хлопчик випадково вистрілив із дробовика і вбив іншого хлопчика, а ще одного важко поранив. Іще перекладаючи цю історію в романі я згадав, що не так давно, під час одного з наших чемпіонатів з каптестінгу, розмовляв з колегою, обсмажувачем кави із Харкова. І він мені розповів схожу історію, як він кілька років тому був адвокатом на судовому процесі, де так само розглядали справу хлопця, який випадково з мисливської рушниці вбив свого товариша. Але це було не 100 років тому і не в Африці – а зовсім недавно і в моєму рідному місті Ромни. Такі от сумні паралелі. Правда, Карен Бліксен була не обсмажувачем кави, а кавовим фермером. І на тому процесі у Кенії була не адвокатом, а суддею.

Ця паралель з романом згадалась мені трохи раніше, а от вчора промайнула інша, хоч і теж не надто позитивна. Вечором я збризкував з розпилювача кущ кави, що росте в горщику і стоїть біля вікна. У відблисках світла ліхтаря, що світив знадвору, крапельки виблискували на листі кави, аж тут за мною у кімнату тихенько зайшов кіт, він заплигнув на підвіконня, трохи зачепив каву і з листя на нього посипалось кілька крапель «дощу». Кіт сидів під кущем кави і на них світив той ліхтар. І я згадав, де в романі описано мокрі кущі кави, світло ліхтаря… і далеких родичів мого кота.

Ось, почитайте. Це уривок з роману «Із Африки», де про мокрі кущі кави у світлі ліхтаря, у моєму перекладі:

Переклад С.Зацаринного. Усі права застережено (я сподіваюсь) ©

«Одного ранку, під час весняних дощів, пан Ніколс, південноафриканець, котрий був тоді моїм Менеджером, прийшов надзвичайно збудженийний і розповів, що вночі на ферму залізли леви і вбили двох наших волів. Леви проломили загороду загону для волів, а потім витягли мертвих волів надвір, поміж кущів на кавовій плантації. Чи не напишу я прохального листа, щоб Ніколсу продали в Найробі стріхніну? Він його підкладе до залишків волових туш, до яких леви обов’язково вночі повернуться.

Я задумалась; мені не хотілося зв’язуватися з тим стріхніном і я сказала Ніколсу, що це не мій шлях вирішення проблеми. Тут його захват змінився роздратуванням. Ніколс сказав, що коли зараз не покарати левів за цей злочин, то вони повернуться знову. Воли, яких вони вбили, були нашими найкращими робочими волами і ми не можемо собі дозволити втаратити й інших. Ще він запитав, чи подумала я про те, що стайня наших коней знаходиться зовсім поруч із загоном для волів? Я йому пояснила, що не мала на увазі залишити левів на фермі, а тільки думала, що їх треба застрелити, а не отруїти.

«І хто ж їх застрелить?» запитав Ніколс. «Я не боягуз, але у мене є сім’я і я не хочу без необхідності ризикувати своїм життям.» Що він не боягуз, це було правда, він дійсно був сміливий коротун. «В цьому немає сенсу,» сказав він. Я ж заперечила, що не мала на увазі, щоб він застрелив левів. Але ж пан Фінч-Хаттон приїхав минулого вечора, зараз він в будинку, тож він і я могли б це зробити. «О, тоді О.К.» Сказав Ніколс.

Я пішла до Деніса. «Давай,» сказала я йому, «підемо, та й ризикнемо нашими життями, без необхідності.  Якщо в них взагалі і є хоч якась цінність, це якраз такий випадок, коли вони нічого не варті. `Вільні життя, готові померти’.» (рядок із відомої військової пісні, що була гімном Швейцарії)

Ми вийшли і знайшли мертвих волів на кавовій плантації, як і казав мені Ніколс; вони були ледь над’їдені левами. Навколо були сліди, з цих глибоких і чітких відбитків лап у м’якій землі ми зрозуміли, що вночі тут було двоє великих левів.  Їх можна було прослідкувати через плантацію, до лісу навколо будинкку Белкнапа, але коли ми туди дійшли, линув такий сильний дощ, що стало нічого не видно і ми втратили слід у траві й кущах на краю лісу.

«Що ти думаєш, Деніс,» спитала я, «повернуться вони вночі?»

У Деніса відносно левів був великий досвід. Він сказав, що ті повернуться ранньої ночі, щоб доїсти м’ясо і що ми повинні дати їм  час, щоб вони влаштувалися біля туш і самим вийти на поле десь о дев’ятій вечора. Нам для влучної стрільби треба скористатися електричним ліхтариком, котрий був у нього серед спорядження для Сафарі і Деніс запропонував мені  роль стрільця, але я вирішила, що краще я буду світити ліхтарем, а він нехай стріляє.

Щоб знайти в темряві дорогу до мертвих волів, ми нарізали смужок з паперу і почіпляли їх на рядки кущів кави, між якими збиралися йти, помітивши наш путь у стилі  Ханзеля і Гретель, з їх маленькими білими камінцями.  Це повинно було вивести нас прямо на позицію для пострілів, яку ми намітили за двадцять метрів від туш, прикріпивши великі шматки паперу до дерева, там ми повинні були зупинитись, ввімкнути світло і стріляти. Пізно пообіді, коли ми вирішили перевірити ліхтар, то виявилося, що батарея майже розрядилася і він ледве світив. Щоб знайти нову батарею, треба було їхати до Найробі, а часу на це вже нема, тому треба було скористатись тим, що є.  

Це був день перед Денісовим днем народження і коли ми вечеряли, у нього був меланхолійний настрій, він горював, що іще не все взяв від життя. Але я його втішила, що до дня народження з ним ще може трапитись багато цікавого. Потім попросила Джуму, щоб до нашого поверненя він підготував пляшку вина.  Я весь час думала про левів, де вони були зараз, якраз в цей момент? Може вони якраз перепливають річку, повільні, мовчазні, один пливе попереду іншого і лагідний прохолодний потік огинає їх груди й ковзає боками?

О дев’ятій ми вийшли. 

Трохи дощило, але світив місяць; час від часу його світло пробивалося крізь рідкі хмари і тоді блідо відсвічувало від квітучого білого кавового саду. Ми йшли і бачили трохи подалі  школу; там світилось.  

При погляді на школу на мене накотилася хвиля радості і гордості за моїх людей. Я згадала слова Царя Соломона: «Лінивець говорить: «Лев на дорозі! Леви на площах!»  Тут у них було два леви за дверима, але мої школярі були не лінивцями і навіть леви не перешкодили їм прийти до школи.

Ми знайшли помічені нами два ряди кавових дерев, на мить зупинились і пішли між ними, одне поперед одним. Ми були в мокасинах і ступали нечутно. Від захвату я почала трястись і тремтіти, тому не відважувалася підійти ближче до Деніса, щоб він це не помітив і не відіслав мене додому, але і далеко відставати було не можна, бо світло мого ліхтаря могло знадобитись щомиті.

Леви, як ми пізніше зрозуміли, вже були біля туш. Коли вони нас почули, або відчули запах, звірі трохи відійшли поміж кущів кави, щоб дати нам пройти.  Можливо через те, що вони подумали, ніби ми йдем надто повільно, один з них низько і хрипло рикнув, десь спереду і справа від нас. Рик цей був такий низький, що ми навіть не були впевнені, що чули його, Деніс на секунду зупинився; не повертаючись він запитав: «Ти чула?» «Так,» сказала я.

Ми пройшли ще трохи і той глибокий рик повторився, цього разу прямо справа. «Увімкни світло,» сказав Деніс.  Це було не так просто, бо Деніс був набагато вищим за мене і мені треба було підняти ліхтар над його плечем у напрямку прицілювання з рушниці. Коли я ввімкнула ліхтар, світ навколо перетворився на зелену освітлену сцену, сяяло мокре кавове листя, досить чітко стало видно грудки землі. 

Спочатку в пучок світла потрапив маленький шакал, з широко відкритими очима, схожий на невеличку лисицю; я трохи перемістила промінь, і там був лев. Він стояв прямо перед нами і виглядав дуже світлим, на фоні чорної африканської ночі. І тут гримнув постріл, поруч зі мною, я була не готова до нього, навіть не сприйняла того, що він означає, немов би хряснув грім, а я сама опинилася на місці лева. Він впав, як підкошений. «Рухай, рухай,» кричав мені Деніс. Я перемістила ліхтар далі, але моя рука тремтіла так сильно, що пляма світла, котра вміщала весь наш світ і якою я керувала, танцювала якийсь танець. Почувся сміх Деніса десь позаду мене в темряві. -«Ця факельна робота на другому леві,» казав він мені потім, «була якась трохи хитка.»- Але в центрі танцю був другий лев, котрий направлявся від нас, наполовину прихований кавовими кущами.  Коли лев потрапив у світло ліхтаря, то повернув до нас голову і Деніс вистрілив. Лев випав зі світла, але підхопився і знову потрапив у промінь,  розвернувся до нас, в ту ж секунду пролунав другий постріл і почувся  довгий надривний стогін. 

В одну мить Африка стала нескінченно великою, а Деніс і я, стоячи на ній, нескінченно дрібними. Поза нашим променем не було нічого, крім пітьми, десь у темряві з двох боків були леви, а з неба лив дощ.  Ось стих останній глибокий рик другого лева, більше  ніде не чутно жодного звуку, лев лежав непорушно, голова відкинута вбік, немов  у жесті відрази. Посеред кави лежало два великих мертвих звіра, а навколо нічна тиша.

Ми пішли до левів і порахували відстань до них. Від того місця, де ми стояли, до першого звіра було тридцять метрів, до другого двадцять п’ять. Обидва були дорослі, сильні й гладкі леви. Двоє друзів, що прийшли десь з поміж гір, чи з рівнин, щоб вчора пережити таку чудову пригоду, а сьогодні в ній удвох загинути. 

В цей час школярі йшли зі школи, вони збігли з дороги, зупинилися на відстані від нас і стали кликати тихими м’якими голосочкам: «Мсабу. Ти тут? Ти тут? Мсабу, Мсабу.»

Я сіла на лева і крикнула їм у відповідь: «Так, я тут.»

Тоді вони крикнули вже трошки сміливіше і гучніше: «Бед^ар застрелив левів? Обох?» Коли вони пересвідчились в цьому, то відразу побігли на місце, наче зграя малих стрибунців вискочила з темряви, підскакуючи вгору-вниз. Вони відразу придумали пісеньку про цю подію, яка звучала приблизно так: «Три постріли. Два леви. Три постріли. Два леви.» Вони її прикрашали і наповнювали, коли співали, один дзвінкий голос змінював інший: «Три гарних постріли, два великі, сильні, злі й погані леви. А потім всі голоси об’єднувалися у веселому приспіві: «Ей-бі-сі-ді», бо вони ж ішли прямо зі школи і їх голови були повні шкільної мудрості. 

Дуже швидко на місці зібралося багато людей, робітники з млина, сквоттери з найближчого селища і мої домашні хлопці, котрі прибігли зі штормовими лампами. Всі стояли навколо левів і обговорювали їх, потім Канутья і Сісе, котрі мали ножі, почали знімати шкури.  Шкуру одного з тих левів я пізніше подарувала Верховному Священику з Індії. На місці навіть з’явився Пуран Сінгх, у спідній білизні, в якій він виглядав неймовірно худим, його медова Індійська посмішка сяяла в глибині густої чорної бороди, він заїкався від захоплення, коли говорив. Він клопотався про те, щоб набрати лев’ячого жиру, котрий поміж них високо цінується, як лікувальний засіб,- з тої пантоміми, якою він мені це пояснював, я зрозуміла, що від ревматизму та імпотенції. З ними всіма кавовий сад вельми оживився, дощ стих і над нами засяяв місяць.

Ми  повернулися до будинку, Джума приніс і відкоркував пляшку. Ми були надзвичайно мокрі й брудні, в крові і в багнюці, тому не сідали, а стояли біля каміну у вітальні і  швидко пили це живе, співуче вино. Ми не промовили жодного слова. У нашому полюванні ми діяли як одне нероздільне ціле і нам нічого було сказати одне одному.

Наших друзів ця пригода досить розважила. Старий пан Балпетт, коли наступного разу прийшов на танці в Клуб, не розмовляв з нами весь вечір.»

 

 

 

 

email*

Новый пароль и инструкция высланы на ваш E-mail

Имя
E-mail*
Номер телефона
Пароль*

На ваш E-mail выслана ссылка с подтверждением регистрации

Войти через Facebook

Товар добавлен в корзину