02.02.2018

Колумбія, яка не відпускає

Колумбія, яка не відпускає.

Колумбія – виявилась така країна, що не відпускає. Може через те, що крім свого там перебування – я прочитав про неї кілька грандіозних книжок і познайомився з кількома колумбійцями, які своїми образами допомогли мені краще відчути і ці книжки і цю країну. 

Спочатку, дуже давно, ще у 1980-х  – це були книжки Габріеля Гарсіа Маркеса: «Десять днів у морі без їди і води», «Сто років самотності», «Полковнику ніхто не пише». З цих книжок Колумбія поставала якоюсь надзвичайною, загадковою, десь бідною, десь героїчною. Хоч чимось і схожою на нас, але настільки недосяжною, що мабуть тоді ще і «Колумбія» і «Марс» були для мене величинами одного порядку. Трохи пізніше, будучи студентом на початку 1980х - я зустрів свого першого «живого колумбійця». Як і я - він був студентом в Одесі, вивчав океанологію. Враження від нього на багато років сформувало для мене узагальнений образ колумбійця. Він був невисокий, зростом десь 1,60-65, чорнявий, іспано-індіанського типу, кремезний, голосно розмовляв і жваво жестикулював. Ще він непогано грав у футбол. Іноді ми ходили грати на майданчиках на схилах моря, в Отраді.  Він часто (не тільки на футбол) ходив у футболці чи у спортивній куртці, де на спині був красивий напис: «Boyakа». Це назва колумбійської провінції, звідки він був. Через це до нього прилипла кличка «Вояка». Мені запам’ятався з ним один випадок. Якось він під час гри зіткнувся з гравцем іншої команди. То був високий широкоплечий спортивний хлопець, зростом десь за 1,90. Він був в окулярах.  Вояка на швидкості вдарився об  нього, відлетів (бо був легший за того здорованя разів у півтора) і впав, аж ноги задер. Але тут же підхопився, кинувся до здорованя, який від зіткнення навіть не похитнувся, а зупинився і стояв. Вояка трошки підстрибнув (бо ж різниця у зрості 1.60 і 1.90 !!! :), швидким рухом зняв зі здорованя окуляри і миттєво вдарив того в обличчя. Але удар не втрапив - хтось із хлопців поряд устиг зреагувати,  схопив Вояку за руку, відтягнув його і потім ми разом його мирно заспокоїли. Потім усі довго і весело з цього сміялись, особливо здоровань з Воякою :).

 

Після цього пройшло багато років.  Були вже не 1980-ті, а 2000-ні. Я заглибився у «кавову тему».  Вже побував на кількох кавових чемпіонатах світу. Розпробував і зрозумів, чим  відрізняється кава «спешіаліті» від просто «100%-Арабіки» чи «вИсоко-качєствєнной-робусти». І на чемпіонаті світу в Японії познайомився зовсім з іншим колумбійцем. Він був якоюсь «великою людиною» у Федерації Кави Колумбії. Тоді я «почав підозрювати», що це дуже серйозна організація, а не «відділення всесвітньої організації колекціонерів смугастих довгоносиків».  Звали його Луїс. Не можу точно пояснити чому, але мені чомусь здавалося, що навколо нього в повітрі пливе якийсь невидимий шлейф, чи аура успішної людини.

Наступного дня після чемпіонату ми випадково зустрілися посеред Токіо. На цьому фото якраз цей момент.  Посміялись тоді, що кавові люди зустрінуться навіть серед такого багатомільйонного людського мурашника. На прощання він сказав пророчі слова: «Мені чомусь здається, що ми ще зустрінемось. Може і в Колумбії».

Наперед скажу, що ми таки дійсно зустрілися, і якраз в Колумбії. І якраз теж на чемпіонаті світу серед баріста.  Луїс був одним з організаторів того чемпіонату, весь час дуже заклопотаний і страшенно зайнятий, але ми все ж кілька хвилин побалакали і я згадав його пророцтво.  А  він весело сміявся і знову пророкував. Що учасниця від Колумбії  повинна пробитися у фінал чемпіонату (тобто у число 6 найкращих).  Але на цей раз Луїс трохи помилився – вона вийшла у півфінал, а там їй зовсім трохи на вистачило, щоб пробитись у фінал.

 Виступала вона тоді дуже круто і її колумбійська кава була якась надзвичайна.  А ще мені там «злі язики» розповідали, що для її тренування і підготовки до чемпіонату ця сама Колумбійська Федерація (мабуть в особі Луїса?) за пару місяців до змагань запросила тренера, одного з колишніх чемпіонів світу, з якимось дуже «нескромним» гонораром, десь там з пів-сотні тисяч доларів.

 

Та я трошки забіг вперед, а між тим днем, коли Луїс сказав своє перше пророцтво і моїм візитом до Колумбії – повинно було пройти ще 4 роки.  І десь в якийсь із тих днів я прочитав в інтернеті новину, що норвежець Тім Венделбо (це чемпіон світу серед баріста і каптестерів) летить в Колумбію, щоб самому там вибрати і купити якісну каву та привезти її в Європу. Я тоді здивувався і подумав, що мабуть це початок якоїсь «нової ери» у кавовому бізнесі, коли баріста летить через океан, у Колумбію, щоб самому шукати там якісну каву. І треба ж було такому трапитись, щоб якраз в цей самий день я надибав серед купи книжкового секон-хенду, майже на смітнику -  книжку про Колумбію.  Вона була на англійській мові, досить пожмакана і зі страшнуватою обкладинкою. Але я її купив, на вагу макулатури, за одну чи дві гривні :). Подумав, що це мабуть якийсь знак – Тім сьогодні летить в Колумбію, а я в цей час знайшов книжку про Колумбію. Погодьтесь, знайти серед неосяжних куп харківської «макулатури» таку от книжку про Колумбію – це не так вже і спроста. Книжка це була: Charles Nicholl “Fruit Palace”.

Книжку я купив, але чомусь відразу не почав читати. Книжка довго покривалась пилом, аж  ось пройшло ще пару років і Саня Галіцин (тоді баріста Kofein) виграв чемпіонат України і отримав право виступити на чемпіонаті світу. Мабуть ви вже здогадались, де цей чемпіонат мав пройти. Правильно - в Колумбії!  Хоч до чемпіонату було ще з пів-року, та я вирішив, що теж туди поїду  - бо хто ж допоможе Сані пробувати в Колумбії каву і натирати стакани? Ну а перед поїздкою  - треба було почитати щось про ту країну, куди я збираюсь (я завжди так роблю). Звичайно, в наших книжкових магазинах ви навряд чи легко знайдете путівник по Колумбії... І тут - я згадав про ту книжку.  На перших сторінках книжка  «заходила» якось важкувато, але чим далі, тим більше затягувала і під кінець я не міг відірватись – читав навіть вночі, час від часу відчуваючи, як мене «плющить», від жаху кидає в холодний піт, а волосся на спині стає дибом.  Автор розповідав про те, як він на початку 1980х (якраз в ті часи, коли ми з колумбійцем Воякою грали в Отраді у футбол) одержав редакційне завдання від своєї газети – поїхати в Колумбію,  прослідкувати і описати в своїх репортажах шлях кокаїну, від гір Колумбії до «споживача» у Європі. Ніколл серйозно віднісся до завдання. Його подорож Колумбією зайняла більше року, а пригоди, які він там пережив і описав у книжці -  і досі приваблюють читачів, бо книжка перевидається і її свіже видання навіть зараз (тобто через 30 років) можна купити на Амазоні:

https://www.amazon.co.uk/Fruit-Palace-Charles-Nicholl/dp/0099274043

Ви тільки спробуйте уявити собі глибину прірви між забутими Богом горами Колумбії, де живучи в первісних злиднях індіанці збирають листя коки – та найбільшим у світі інтернет-магазином Амазон, власник якого запускає свої космічні кораблі. :)

Крім розповідей про наркодилерів і контрабандистів у книжці було і дуже багато цікавого про Колумбію, про особливості різних її місць, про місцеві племена, звичаї людей. Загалом, часом було таке враження, ніби я сам там вже побував.

І от я там таки побував. Недовго, близько тижня.  Про це я писав у своїх «замітках» про чемпіонат баріста в Колумбії,

Частина 1:

http://gastra.com.ua/ru/kofein/blog/puteshestvie-na-chempionat-mira-sredi-barista-2011/

 

Частина 2:

http://gastra.com.ua/ru/kofein/blog/puteshestvie-na-chempionat-mira-sredi-barista-2011-chast-2/

Але подорож ця була загалом туристською, рафінованою і місцевого життя (якщо порівнювати з Ніколлом) я там можна сказати що і не бачив. 

 

Ці мої розповіді про Колумбію знайшли відгук як мінімум у одного читача, чи слухача  - обжарщика кави Олексія Буряка, який жив тоді в Донецьку. Йому так хотілося побачити живих колумбійців і попробувати дійсно «авторську» смачну колумбійську каву – що осінню 2011 він підбив мене поїхати разом з ним на виставку в Москві, де виставляли свою каву ті самі колумбійські фермери (брати Вілотта), на фазенді яких (якщо ви читали мої «замітки про чемпіонат») мала б знаходитись та частина раю, куди потрапляють душі достойних (праведних) баріста. В Росії тоді ще не знали («тілівізор» про це ще не казав), як їм не вистачає Криму. І Льоха  ще міг спокійно їздити на поїзді із Донецька, бо тоді рашисти це місто ще не «звільнили» від поїздів (і від залишків розуму). Я приїхав в Москву трохи раніше і ще до початку виставки для братів Хуана-Пабло і Густаво провів невеличкий майстер-клас на тему «як правильно пити горілку і чим її треба закусувати». Як розумні і розсудливі люди – брати розуміли, що з горілкою треба поводитись обережно. Тому наш майстер-клас мав історико-краєзнавчий характер, не скотившись на рівень банальної п’янки. Та і насправді, брати Вілотта мабуть не зовсім типові колумбійські кавові фермери. Густаво навчався у школі у Торонто (Канада), потім в університеті у Ліоні (Франція). А Хуан–Пабло закінчив школу  в Іллінойсі (США) та CESA (Вищу Школу Бізнес-Адміністрування) у Боготі.

А вже на виставці ми познайомились з Євгенією Слюдіковою, яка там допомагала братам як перекладач.

Ця несподівана зустріч ще більше розширила мої знання про Колумбію. Женя сама родом із Запоріжжя, але багато років прожила в Колумбії. Поїхала туди ще при СРСР, з радянським паспортом. Та так там і жила, неспокійним життям бізнес-вумен з Боготи, аж поки в 2010-11 (тобто в той самий час, коли ми з Галіциним були на чемпіонаті світу в тій самій Колумбії) потрапила в заложники до комуністичних партизанів-терористів ФАРК. І коли її військові звільнили, то вимушена була повернутись у Москву, щоб відновити документи. Женя за освітою журналістка, вона дуже гарно пише.  Ось її книжка про життя в Колумбії:

http://proza.ru/2013/08/18/1621

 

Книжка дуже глибока, місцями читати її нелегко. Але хто сказав, що Колумбія – це там, де легко?

 

Каву братів Вілотта  ми з Льохою так тоді і не купили. Але ця зустріч підштовхнула мене до того, щоб  все ж купувати не тільки колумбійську каву, яка «подешевше». За час що відтоді минув - через нашу обжарку пройшло  кілька чудових колумбійських кав:

http://gastra.com.ua/ru/kofein/blog/kolumbiya-la-guamera/

 

http://gastra.com.ua/ru/kofein/blog/konechno-ya-pochti-ne-somnevayus-vy-probovali-kofe-iz-kolumbii-i-mozhet-dazhe-znaete-chto-ono-byvaet-ekselso-i-supremo-i-skoree-vsego-vam-kazhetsya-chto-supremo-ono-supremo-i-est-i-kofe-kak-kofe-i-kolumbiya-kak-kolumbiya-no-ya-tochno-znayu-chto-vsyo-ne-so/

 

Тим часом ферма братів Вілотта досягла великих успіхів. Вони все ж просунулись на ринок Європи, навіть в Україні кілька мішків їх кави продавалось. А зовсім недавно (в січні 2018) кава з їх ферми Сан Альберто перемогла у найбільшому і найпрестижнішому колумбійському конкурсі спешіаліті кави. На аукціоні по результатах  конкурсу  цей переможний лот було  продано по ціні $31 за фунт, тобто $68/кг.

https://www.federaciondecafeteros.org/algrano-fnc-es/index.php/comments/se_entrega_sobreprecio_a_cafe_mas_exotico_de_colombia/

 

Разом з цими кавами пройшло ще кілька років. Я ще раз перечитав книжки Жені Слюдікової і Чарльза Ніколла.  Ці книжки, спілкування з колумбійцями – давали яскраву картину життя в Колумбії в деталях. Але якось так не в деталях, а загалом - я для себе все ніяк не міг зрозуміти, звідки взявся цей ФАРК, чому він так довго і вперто бореться, з ким і за що?

І от ще через пару років, дякуючи одному моєму дуже допитливому шкільному товаришу - потрапила до мене ще одна книжка: Том Файлінг ''Короткі мандрівки з Боготи. Подорожі новою Колумбією"

http://book-ye.com.ua/shop/product_13230.html

 

Автор цієї книжки не був на колумбійському чемпіонаті світу серед баріста, не пережив таких пригод у Колумбії, як Чарльз Ніколл. І нічого навіть порівнювати його досвід з досвідом братів Вілотта чи Жені Слюдікової. Він теж подорожує Колумбією, але описує її  хоч і в деталях, але більш відсторонено, більш узагальненим поглядом збоку. І тому дає хоч і моторошну (розповідаючи про більш ніж 250 тисяч загиблих), але більш узагальнену картину того, що там відбулося за попередні 60 років. Для себе (максимально коротко і спрощено) я б описав її так. Десь ще в 1940-50 роки Південною Америкою пішли розповсюджуватись радянсько-комуністичні ідеї. Вони себе маскували як «рівність-свобода-справеливість» і т.д., звичайний словесний репертуар московських комуністичних агітаторів.  І для багатьох людей (які чули тільки те, що хотіли чути і бачили тільки те, що хотіли бачити)  - це стало привабливою мрією, інструкцією для дії, посіяною і підживлюваною з «комуністичного раю» СРСР і Куби.  На перший погляд, тобто «на вітрині» ці ідеї виглядали красиво і багато хто на них «вівся». Але загалом ці ідеї підсумовувались (грубо але правильно) як «все у всіх відібрати і поділити порівну».

Через те, що Колумбія дуже велика, дуже розкидана довгими відстанями, розірвана височенними гірськими хребтами, джунглями, річками – суспільство там дуже «децентралізоване», тобто кожне місто і село може жити само по собі, без столиць, вождів і вказівок.  У кожному селі були такі собі  «вожді» чи «лідери», тобто власники землі і всього іншого, що з цієї землі добувалося. Власниками вони стали не за книжками хер знає звідки впавших Маркса чи Леніна, а важкою працею (як рук, так і розуму) їх самих, та їх предків. І от у цих самих власників «нові комуністи», підбурювані своїми лідерами (типу Че Гевари та Фіделя) – збиралися «все відібрати і поділити  порівну». Офіційна влада повинна була хоч якось до  цих ідей комуністичних вождів дослухатися (бо вони були популярними серед виборців). Але реальна влада, тобто власники  і авторитетні люди «на місцях» - думали і діяли інакше. Тому практично в кожному селі поступово створились невеликі, неформальні, але озброєні і дуже рішуче настроєні загони, чи банди «самооборони».  І як тільки хтось з місцевих, або якийсь приїжджий агітатор починали «шушукатись» про комунізм, а тим більше намагатись щось у когось відібрати та поділити «по ленінські» -  як з ним зустрічались ці люди, проводили бесіду і після бесіди комуніст або втікав розказувати свої ідеї десь подалі, або повисав на гілляці,  чи лишався в канаві з кулею в голові. У відповідь на це  прибічники  комуністичних ідей створювали свої загони, чи групи. Так і утворився ФАРК (Революційні збройні сили Колумбії (Fuerzas Armadas Revolucionarias de Colombia),  та інші озброєні і агресивно настроєні рухи. Щоб підтримувати цей рух, одержувати фінансування і озброєння – вони  почали займатися наркоторгівлею і захопленням заручників, яких повертали за викуп.  Тобто, райдужні ідеї комунізму обернулися терором, чим в принципі комунізм і займався майже з самого свого початку. Анти-комуністи та різні загони «самооборони» теж об’єднувалися, щоб боротись проти цих сил. І все це тяглося рік за роком, десятиліття за десятиліттям і рахунок жертв цієї війни вже йде на сотні тисяч людських життів.

І от, після скількох років цієї темної сторони колумбійської історії – недавно пішли новини, що немов би ФАРК вирішив припинити свою боротьбу, домовився з урядом Колумбії про амністію і можливо цьому страшному жаху настане кінець. А Колумбія стане ще ближче до девізу, яким вона заманює туристів: “Colombia. The only risk is wanting to stay”,  тобто що єдиний ризик в Колумбії - це  бажання  залишитись. 

Справдження цього девізу виглядає як тріумф розуму. Саме так: «тріумф», тобто  “El triunfo” називається наша нинішня кава з Колумбії.

 

Колумбія,Уїла, Ель Тріунфо #5

Місце: Таркі (Tarqui), провінція Уїла (Huila)

Виробник: фермери Marlenis Trujillo, Yabed Guarnizo, Jimy Guarnizo

Сорт: Colombia, Caturra, Castillo

Висота: до 2000м

Урожай: 2016-17

Переробка: мита

Упаковка: мішок Грайн-Про

 

Ця кава від норвежської компанії Нордік Аппроч. Кілька років тому її засновники (відомий покупець кави Мортен Веннерсгаард і чемпіон світу з каптестінгу і баріста Тім Венделбо) купили в горах Колумбії невеликий шматок землі, частину кавової ферми. І тепер Тім з Мортеном по кілька разів на рік літають до Колумбії не тільки, щоб посьорбати там кави і купити її пару контейнерів, а  щоб виростити і переробити ще і свою каву, як фермери.  Урожай з їхньої ферми поки що досить невеликий і мабуть дуже ексклюзивний.

Та  крім своєї ферми – вони купують каву і від інших фермерів. На приймальному пункті місцевого експортера кави F.F.T COLOMBIA вони проводять капінговий контроль лотів, вироблених фермерами з навколишніх місць. Цей пункт знаходиться на півдні колумбійської провінції Уїла, на території муніципалітету  Таркі (Tarqui). Десь там працюють три фермери, кава яких минулого урожаю пройшла строгий контроль Тіма і Мортена: Марленіс Трухільйо, Ябед Гуарнізо і Джімі Гуарнізо. Минулого сезону вони зробили два  спільних лоти дуже якісної кави.  Кава відповідає усім критеріям, які висувають Нордік Аппроч для спешіаліті кави. Відповідно, фермери одержали  за свою каву солідну премію, у порівнянні з тим, якби вони просто продали цю каву на експортний млин.

Ось як виглядає Таркі, звідки ця кава приїхала. Життя і робота його мешканців зараз:

https://www.youtube.com/watch?v=SPPlNdmwwEQ

Від норвежських каперів ця кава отримала загальну оцінку 87 балів.

В чашці:  вершкове тіло, чистий гармонійний букет з чіткими  нотками яблук, винограду, малини  

email*

Новый пароль и инструкция высланы на ваш E-mail

Имя
E-mail*
Номер телефона
Пароль*

На ваш E-mail выслана ссылка с подтверждением регистрации

Войти через Facebook

Товар добавлен в корзину