26.05.2020

На далеких ріках

Проглядав оце індійський фільм про каву, на сторінці Kofein у Фейсбуці. Красивезне кіно:

https://www.facebook.com/kofeinukr/videos/250846029310932/

Знаєте, все ж Боллівуд «порожняк нє гоніт». Чудово там все - і картинка класна і музика, та й сама ідея - так би мовити «рекламний посил».  Але мені (вже досить старому «пеньку»),  дивлячись фільм, якось сама собою (бо в мою голову ще раніше «вбили» інший «рекламний посил») у зв’язку зі словами «Індія»  і «кава» - на думку приходить ось така баночка:

Така розчинна кава  при «саюзє» була дуже популярний «дефіцит» - тобто роздобути її було важко і дорого. З індійської баночки - спогади звернули у бік мого минулого допису тут, на блозі, про українського козака Якова Малика, який потрапив у рабство до турків, а ті його продали ще далі  і він врешті решт там так «крутонувся», що став візиром індійської держави Ґуджарат.  А потім згадався ще один українець, який теж бував у рабстві. Це уже персонаж досить сучасний. Я впевнений, що ніхто про нього нічого не чув – а марно...  А от я з ним випадково зустрівся у кінці 1980х, в чомусь завдяки саме такій індійській баночці.

 Це було в Сибіру,  літом, якраз коли білі ночі, спека, болотяна задуха, мошкара і комарі. Я тоді працював на великій річці, на моторному човні. Вдень ми з колегою працювали, а ночували кілька ночей на базі відпочинку, яку стеріг один дядько, ми звали його «Григорович». Він був родом десь з під Путивля, тобто земляк. Григорович «на землі» був «прапором», чи мічманом, мав квартиру десь у Талліні, але залишив  ту квартиру дочці, а сам «завербувався на Сєвєр», там теж вони з дружиною у місті заробили квартиру у щитовому будиночку. Григорович старий уже був, важко робити негоден і влаштувався на роботу «полегше» - охороняти турбазу, яка була далеко від міста, у лісі, на березі річки. Він любив природу,  але ця робота все ж була «на любітєля». Літом ще нічого – рибалка там, гриби, ягоди, відпочивальники на базу з міста приїжджають. А от зимою – «тоска», причому конкретна. Жили там усі на тій базі у  «бочках», це вагончики такі, у формі труби, чи бочки. А зимою Григорович жив там сам-один, бо дружина  такої «романтики» не любила і жила у місті.  Як замете (а сніг мете там починаючи з вересня і до травня, а бува і в червні) та вдаре мороз градусів 40-50, а топити вагончик той треба дровами. Так там всю зиму Григорович тільки те й робив, що рубав дрова, та топив. Як він частенько казав, коли крекчучи скаржився на долю: «Дочці квартиру в Талліні лишив.  А сам оце тут на Сєвєрі їшачу».

І от там, на тій базі якось вечором познайомився я ще з одним чоловіком, уже досить в літах, який працював біля бази, щось там гріб бульдозером.  Дізнавшись, що у мене є моторний човен – він запропонував сплавати на рибалку. Сказав, що з мене човен, а у нього є вудки і він знає чудове «рибне» місце. Я погодився і ми з ним удвох попливли. Місце виявилося недалеко від бази, вгору за течією кілометрів п’ять. Ось воно, на карті помічено червоним хрестиком, а база помічена «бульбочкою»:

Сіли ми рибалити. Секрет цього місця був у тому, що як бачите з карти, недалеко від річки там є заболочене озеро, з якого у річку тік тоненький рівчак. І вода, та що з озера текла, мала в собі щось таке, що притягувало річкову рибу і її у місці впадіння того рівчака - було дуже багато. Риба там ловилася так, як ніколи мабуть за все моє життя. Мало не один за одним клювали то окуні, то місцева риба сирок і вся величенька така, «на долоню» так це мабуть найдрібніша там була.  Рибалили ми всю ніч, але ж у червні-липні ночі там «білі», тобто практично як день, або не надто густі сутінки. Сиділи майже до ранку і наловили мабуть по добрячому відру риби. Ну і по ходу рибалки розмовляли з тим чоловіком.

 Звали його здається Іваном, прізвище у нього було якесь українське, але говорили ми російською. Родом він був з Курської області, з якогось українського села, десь неподалік від Сум. Там хоч  зараз і вважається, що «рашкостан», але цілі райони українські. Ну, знаєте ж уже тепер, як воно бува у мсклів -  «дабравольна прісаєдінілісь». Ваня той був найменшим з поміж трьох братів і ще сестра в них була, найстарша. Коли в 1941 почалася війна і німці прийшли – їх мати загинула, при обстрілі чи бомбардуванні. А батько був на війні і там безвісти пропав. Старша сестра уже доросла була, щось там років під 20. До неї став залицятися якийсь поліцай, але сестрі він не подобався і вона дала йому одкоша. І той поліцай, щоб її покарати, влаштував усе так, щоб і її і братів забрали на роботу до Німеччини. Вані тоді було років 6-7. Він потрапив ще з одним братом, якому було років 14-15, на роботу до якогось фермера, як він називав «бауера».  Спочатку його поставили пасти гусей, потім корів пас, коней. Німців він дуже хвалив, що хазяйственні, добре їх годували, вчили його мові, грамоті також навчили. Коли німців розбили – вони всі потрапили до західної зони. Сестра зустріла якогось американця і зібралась заміж. А старші брати – один був за те, щоб залишитись на Заході, а інший – щоб вернутись в СССР. І якось вночі той брат, що був просовєцький –  взяв цього Ваню малого,  та і втік з ним до совєцької зони. А інший брат, той, що з братів був найстарший (і найрозумніший, як виявилось) -  лишився в західній зоні. Пізніше він виїхав до Австралії, сестра з чоловіком поїхали до Америки.  А цих двох братів – їх «асвабадітєлі» завезли в лагерь, кудись аж в Іркутську область, як «прєдатєлєй родіни». Ну а потім, як це тоді звалося «на поселення», без права виїзду, років на 10. Звідти Ваня уже сам, як підріс — поїхав на роботу на Колиму, золото копать. Там працював трактористом. І уже тоді, ставши вільною людиною, міг їздити раз на рік у відпустку, як вільна людина. Тобто більше 10 років провів у повному рабстві, а тут став майже вільним. Оженився, дочка народилась. Але щастя було не надовго. Десь на початку 1970х поїхали вони в Сочі. Провели там відпустку, жінка з дочкою ще лишились, а він залізницею поїхав у Сибір, бо відпустка закінчилася і треба було виходити на роботу. По дорозі його у поїзді якісь кавказці підпоїли і опинився він знов у рабстві, у Дагестані, у якомусь гірському селі. Цілими днями робив, доглядав за худобою, косив, копав і т.д., а спав у якомусь хліві, примкнутий на залізному цепу. Більше року так прожив, а потім зумів втекти. Днів три йшов горами вночі. Потім мусора місцеві його впіймали і повернули хазяїну, за 50 рублів. Той Ваню прямо у мінтурі жорстоко відлупцював, тим самим цепом, на якому в село потім повів. І пообіцяв, прямо в селі на вигоні, перед сусідами, що як ще раз втече – то просто його вб’є. Так Іван ще там далі жив. Казав, що прив’язався до нього один з синів господаря, вчився від нього «русскаму язику». Але на дев’ятий, чи десятий рік Іван таки утік. На цей раз його не впіймали. Повернувся додому, на Колиму – а його вже там і забули, «поховали» давно. Жінка вийшла вдруге заміж, у неї вже нова сім’я і свої діти, його рідна дочка Ваню не впізнає, по документам його «нема». Ну і щоб там собі душу не ятрити - він і завербувався на роботу уже в Західний Сибір, почав там нове життя, після цих ще 10 років рабства. Тобто, уявіть життя людини -  він провів близько 25 років у абсолютному рабстві, або на цепу, або за колючим дротом і все це  «ні за х*й собачий», як «па русскі гаварят». Але зате який смачний і дешевий був пломбір «прі саюзє»…

А до чого тут кава, спитаєте ви? Та як це «до чого»?!  Кава завжди «до чого». Я ж починав зі спогаду про індійську баночку з під кави. Так от, коли я на тій турбазі вечеряв, то сидів біля вогнища і збирався якраз попити чаю. А тут до вогню підходе дядько (це був той Іван,  котрий провів 25 років у рабстві, що ми з ним потім рибалили), побачив, що у мене в руках баночка індійської кави  і натякає, що непогано б кави випити. Я йому і кажу, що кави вже нема, що у баночці чай. Ну, чай так чай. Ми попили чаю, познайомились, поговорили і попливли рибалити, де Іван мені і розповів цю свою історію.  

Він би вам точно підтвердив, що життя надто коротке, щоб пити погану  каву, але я не знаю, чи живий він ще.

email*

Новый пароль и инструкция высланы на ваш E-mail

Имя
E-mail*
Номер телефона
Пароль*

На ваш E-mail выслана ссылка с подтверждением регистрации

Войти через Facebook

Товар добавлен в корзину