28.07.2019

Coffee and wine і футбол

Coffee and wine і футбол

 

На недавній виставці спешіаліті кави "World of coffee", в Берліні - був книжковий магазин, де кавова асоціація продавала книжки, на кавову тему звичайно ж. І як я помітив, найкраще у них продавалась одна книжка, ось ця:

 

“Coffee and wine” - "Кава і вино". Я коли її побачив, відразу згадав заголовок свого допису на цьому блозі,  "Про каву і вино":

http://gastra.com.ua/ua/kofein/blog/pro-kofe-i-vino/

 

Цей  допис я зробив літом у 2015, в ньому описані події 2012 року, коли був на такій самій виставці  спешіаліті кави "World of coffee", що проходила тоді у Відні. І там, у Відні зустрів цього винороба. Як бачите, питання взаємодії світу кави і світу вина хвилювали Петера Вейдер-Мальберга (винороба) і мене (кавороба)  ще  у 2012 і навіть раніше. На той час я вже не тільки майже 10 років був у кавовому бізнесі, а й не перший рік був "гаражним виноробом". Тобто поєднував каву і вино на практиці. А почалося це поєднання досить несподівано. І каталізатором (чи останньою краплею, що переповнила чашу мого терпіння) став… Ви не повірите, але тим каталізатором став футбол. 

 

Було 9 липня 2006 року, коли в Берліні проходив фінал Чемпіонату Світу з футболу. Під вечір того дня я закінчив смажити каву у нашому тоді трохи таємному обсмажувальному «цешку», що був на той час у орендованій кімнаті в прибудові, у сусідньому дворі, на Римарській.  

 

Заніс обсмажену за день каву до кав’ярні Kofeїn (там же, на Римарській) і звичайно ж каву ту став пробувати. Пив каву і думав, чи подивитись фінал чемпіонату світу тут, у кав'ярні (тоді ще  були такі часи, коли у нас у кав'ярні були телевізори), чи поїхати додому і подивитись там. В кав'ярню почав натрамбовуватися народ, просидіти дві години на дерев'яному стільці за баром, оточеному з усіх боків галасливими вболівальниками не дуже хотілось і я вирішив поїхати додому. По дорозі заскочив у щойно відкритий  «Рост» на Клочковській  (тоді це був наймодніший магазин у Харкові), щоб купити (з нагоди фіналу) пляшку хорошого вина.  Українські вина мене щось не дуже надихали, тоді був якраз пік випуску всякої "втарой-праізводнай бодяги" (тобто "вина", яке зроблене шляхом "бродіння" розчину цукру у воді, в яку "для запаху" додані виноградні вижимки , для кольру - сік буряка, для "тіла" - гліцерин, а для кріпості - трошки спирту) зажравшимися українськими монопольними винзаводами і пити цю жужку ще і під час фіналу чемпіонату світу - здавалось мені недостойним такої події. Французьке чи італійське вино теж купувати не хотілось, бо Франція й Італія якраз і грали у фіналі - досить їм і цього. І я вибрав пляшку чи не найдорожчого  з поміж грузинських вин, щось там воно під 100 гривень коштувало (на той час це було десь в районі 20 доларів). Дома влаштувався в кріслі біля телевізора, на початку грандіозного фіналу, під звуки Марсельєзи відкрив вино, розлив у бокали, попробував - і обуренню моєму не було меж. В бокалі було жахливе пойло, гіршого важко собі і уявити.  Гірше навіть кримських «вин с завода», може хто пам’ятає, це такі «чорнила» у пластикових пляшках, якими "гостинні кримчани" поїли  довірливих відпочивальників. Якби поруч був  якийсь грузинський "винороб", то я б мабуть зробив з ним те саме, що в тій грі невдовзі зробив  Зідан з тим поцом:

https://www.youtube.com/watch?v=vF4iWIE77Ts

Розчарування було жахливим. Ну це ж і справді жах – просидіти тверезим (маючи пляшку на столі) весь матч фіналу, та ще і Зідана тоді  з поля вигнали. Вино достояло незайманим до закінчення матчу і було вилито.

 Ви не думайте, що я був прямо таки великий винний гурман. В молоді роки я працював на виноградниках, де вже у жовтні, збираючи виноград бувало пив "молоде вино" цього самого року збору, тобто  невистояну каламутну брагу:

 

Пробував навіть (у мікро-дозах, виключно з дослідницькою метою) «Біле міцне», «Сонцедар», «Портвейн 77»,  «Агдам», та інші витвори совєцьких хіміків, від яких у чудом вцілілих совкодрочерів і досі відригується цирозо-гастрітною ностальгією. Траплялись і варіанти "домашнього вина на продаж, для курортників" з карбідом і настоєм тютюну (щоб сильніше "вставляло"). В мої студентські роки в  общагах що тільки люди не пили. Як зараз пам'ятаю п'яний клич мого однокурсника (а іноді і "собутильника", на початку 1980х), який прийнявши добрячу дозу шмурдяка з "точки на Обільной" виходив хитаючись у темний коридор і волав страшним голосом: "За всю ху..ню!!!  Продалі расію жидам-бальшевікам!!! Піть нада!!! Жізнь праходіт!!!" 

 Ну тобто я був людиною невибагливою і міг пити майже що завгодно. Але ж у світлому дитинстві в Ромнах я десять років у спорт-школі займався футболом і фінал чемпіонату світу для мене - це найсвятіше свято. І тому пити таку гидоту в такий день, та ще і за свої власні 20 доларів -  для мене було нижче рівня найогиднішої зневаги до себе.  І коли виливав ту "бодягу" - поглянув на виноградний кущ за вікном. Я його посадив за кілька років до цього, то був червоний столовий виноград.  Тоді я і вирішив спробувати із нього зробити вино сам, щоб не залежати від тих проклятих фальсифікаторів. В книжках і в "русскоязичному" інтернеті тоді я знайшов тільки традиційно-совкові рецепти домашнього виноробства, щось на зразок такого:  "подавіть 5 кг винограду, додайте 5 кг цукру і залиште у теплому місці, коли забродить - додайте 3 літри води і 2 кг цукру і помістіть під  водяний затвор ". Перше вино я зробив за такими рецептами і одержав щось таке «уксусно-солодке», що може було і краще, ніж те "грузинське", але все рівно шмурдяк, хоч і солодкий. Я здогадувався, що щось роблю не так, хотілося поекспериментувати, але ж ви розумієте - виноград поспіває тільки раз на рік і з такою ж частотою можна проводити експерименти з виноробства. І от десь у період "між експериментами" трапилась мені серед куп іноземного книжкового секонд-хенду (тоді якраз до нас його навезли багато) одна стара (1971 року) непримітна книжечка, ось ця:

 

Я купив її "на вагу макулатури", за 1 гривню, бо кому у нас потрібна книжка про виноробство на англійській мові, коли у нас вино роблять "настаящіе" СУКА "прамишлєннікі-праФФєсіоАнали" і книжки по виноробству на російській мові валяються скрізь тоннами, видані мільйонними тиражами. Прочитавши ж сторінок 10 цієї книжечки - я просто ПРОЗРІВ. Якби в той момент мені дали автомат і наказали розстріляти всіх авторів тих совєцьких книжок - то розстріляв би, без найменшого вагання, ще б і ногами добивав.  Бо скільки ж цукру і фруктів було переведено, дякуючи їх тупій блядській писанині, скільки печінок угроблено їх пойлом - !!!  Жах охопив мене від усвідомлення одного з найжахливіших  таємних злодіянь за всю історію людства.

В англійській же книжці доступною мовою, крок за кроком за допомогою кількох елементарних табличок пояснювалось, як і завдяки чому відбувається бродіння, скільки потрібно цукру на 1 "градус" спирту у вині, скільки взагалі може бути (і скільки потрібно) цих «градусів».   Загалом, основи виноробства там були викладені на десятку маленьких сторіночок тексту. Використовуючи ключові слова з книжки – я швиденько знайшов інтернет-магазин (у Бельгії),

https://www.brouwland.com/

де купив дещо із обладнання (бо навіть ваги, якими можна було зважувати з точністю до 0,1 грама, тоді у нас ще не продавались), дріжджі для  виноробства (мабуть ці дріжджі дехто помилково вважає тим "порошком", з якого роблять якесь міфічне "порошкове вино"), пластикові водяні затвори, які не розбивались від дотику. І найголовніше що я там купив, це чудо «західних технологій», яке так і не спромоглась зробити могутня індустрія «страни совєтов», яка нахерась клепала «мілліони тонн чугуна», запускала  ракети в космос і атомні підводні човни на полюс, але не могла зробити туалетного паперу. Це чудо західних технологій – звалось ареометр, така продовгувата скляна колбочка з «грузиком» всередині, якою можна було точно поміряти щільність виноградного соку, тобто кількість цукру, що був у ньому.

 

 Знаючи кількість цукру у сокові – винороб (західний, не совєцький) знає, скільки «градусів» буде мати його вино після бродіння і якщо цукру недостатньо, то його можна буде додати. А якщо достатньо – то не додавати і зберегти цукор для країни, а на зекономлені кошти – запускати ракети, рулони туалетного паперу, підводні човни, лікувати печінку від цирозу, підтримувати кубинську революцію  і т.д.

  Звичайно, крім цієї елементарної проблеми у виноробстві ще дуже багато секретів і «нюансів», але вже тільки з цим розібравшись – я зробив вино, яке нарешті стало схоже на вино. 

Пройшло ще кілька років  - і такі магазини для виноробів з’явилися і у нас. А десь в 2018 р уряд зняв багато обмежень, які заважали розвиватись дрібному виноробству. І зараз по всій Україні вже пішла нова хвиля розвитку малих виноробів. Хто хотів – уже навіть її помітив і попробував ці вина від нових людей нового часу.

 І в українському кавовому світі за цей час багато чого змінилося. Та і не тільки в українському.  На тій же таки грандіозній виставці “World of Coffee” в Берліні, (з якої я починав цю свою розповідь) зайшов я до книжкового магазину, знайшов там згадану книжку «Coffee and winе» і пішов до наступного залу виставки. Там скрізь величезне яскраве різноманіття кави, різних кавових штучок, стекляшок, залізячок  - і раптом я бачу оцей стенд:

 

Я зупинився, подивився ще раз на нього уважніше і не вірячи своїм очам почав «ворочати шариками» у голові, де починався вже якийсь когнітивний дисонанс.  Ні, мне вразили не ці дві симпатичних француженки.  Мене вразив  напис у них за спинами: «Lallemand». Я немов би і знав, що це, але не міг зв’язати у голові, чому він тут, на кавовій виставці. Бо «Lallemand» - це назва виробника чистих культур дріжджів для виробництва вина, які я вперше купив ще тоді (після Чемпіонату Світу з футболу 2006) у бельгійському інтернет-магазині, дякуючи англійській книжці 1970 року випуску, що валялась у дальньому кутку українського книжкового секонд-хенду. Дівчата помітили мій подив і пояснили, що да, це та сама фірма «Lallemand», що впускає дріжджі для виноробства. Що роблять це вони вже багато десятків років, у них в колекції більше 3 тисяч культур таких дріжджів. І що вже кілька років вони випускають дріжджі для ферментації ягід кави, кавових дріжджів у них уже близько 200 культур і кава, ферментована їх дріжджами вже навіть вигравала Кап Оф Екселленс деяких країн.  Як бачите, автори поєднання “Coffee and wine” шось таки правильно поєднали…

 

В останній вечір в Берліні, після трьох днів на кавовій виставці - кави мені вже було більше, ніж досить. І я сидів за склянкою чудового німецького Ріслінгу, з долини річки Нае. Винний бар, де я сидів - розташований у прибудові у дворі, недалеко від того самого стадіону, де в 2006 команда Зідана програла матч у фіналі, але  виграла симпатії всього світу. 

В це важко повірити, але в майже такій самій прибудові у дворі на Римарській, де я перед тим самим матчем 2006 року смажив каву – зараз продаються дріжджі для вина тієї самої фірми «Lallemand», що так вразила мене в Берліні. Там працює магазин товарів для виноробства. Його кілька років тому відкрили втікачі від «русскава міра» з Луганська.

 

Сподіваюсь, що тепер ви ще краще знаєте, що ми знаємо, що життя надто коротке, щоб пити погану каву… І вино. :)

email*

Новий пароль інструкція надіслано на ваш E-mail

Ім'я
E-mail*
Номер телефону
Пароль*

На ваш E-mail вислано посилання з підтвердженням реєстрації

Увійти через Facebook

Товар додано в кошик