14.09.2015

Дальні поля

Побував тут у нас недавно Євген Малишко – відомий київський сомельє, кавовий каптестер і знавець чаю. Сиділи ми в кав'ярні, пили каву, але щось Женя нашу розмову все переводив на китайський чай. Я не дуже великий знавець чаю і Китаю. Але хороший чай пив. І в Китаї бував, навіть і в чайних місцях. І щось мені згадався випадок, який мене тоді дуже здивував. Випадок якраз про те, що коли навіть маєш щось дуже хороше – хочеться чогось іншого, що здається може іще кращим. Загалом про те, що «далекі поля завжди зеленіші».

Ішли ми в Китаї з гірських чайних садів, недалеко від міста Уї Шан. Там роблять деякі з великих китайських чаїв, в тому числі і всесвітньо відомий улун Да Хун Пао (Великий Червоний Халат). Місця там – неймовірної краси:

Раніше в цих горах було багато невеличких сіл, де жили селяни, що вирощували чай. Не так давно там провели грандіозну державну кампанію по реконструкції, щоб в цих місцях створити національний парк, збудувати туристичну інфраструктуру. Гірські села «укрупнили», тобто селян-чаєводів переселили в місто Уї Шан. В горах проклали хороші дороги, мости:

на важкодоступних небезпечних гірських стежках закріпили перила. Пустили автобусні маршрути, організували катання на бамбукових плотах по річці, що в’ється поміж гір. 

Тепер туди їдуть мільйони туристів зі всього Китаю:

Вони гуляють по горах, плавають по річках, милуються чудовою природою:

А чайні сади в горах залишились. Чаєводи тепер живуть в місті «з усіма зручностями», а до своїх чайних садів швидко доїжджають  на автобусах, мотоциклах:

мопедах, велосипедах:

Ще в тих місцях я бачив кілька стародавніх монастирів. Один з них «крутий», його ремонтують, до нього веде чудова асфальтована дорога:

 Другий – теж добре доглянутий і туристи туди частенько  заходять. Правда, транспорт туди не доїде і всі припаси та зібраний чай монахи носять тільки на плечах:

 по гірських стежках:

 А ще один – стоїть під скелею, в невеликій гірській долині, далеко від доріг і звичайних туристських маршрутів:

Колись там було багато монахів. А зараз живе там один монах-даос, та ще вроді б недавно до нього якась жінка поселилась. Монастирю цьому – 4 тисячі років:

Це нам той монах розповів, коли пригощав нас чаєм.  Чай той був – краще знайти в принципі неможливо. Зібрав його і зробив сам цей монах, прямо тут, в цьому саду біля монастиря:

Так от ішли ми з тих долин і садів, що навколо того тисячолітнього монастиря і увійшли на окраїну міста. Там стоять не великі багатоповерхівки, а невеличкі 1-2 поверхові пошарпані часом будиночки:

Така собі звичайна, трошки трущобна міська окраїна, в яку місцями вклинюються ділянки чайних садів. Там можна вийти з хати – а через дорогу ростуть кущі чаю, з яких роблять Да Хун Пао, якого дешевше за $100/kg не буває, навіть прямо там, у самих виробників:

І яким же було моє здивування, коли в одному з цих будиночків, десь в 50 метрах від чайного саду, в самому що не є  серці китайського чаю я побачив… Я побачив кав’ярню !!!  

І не тільки кав’ярню, а ще і вело прокат:

І фотовиставку всередині кав’ярні:

Загалом, близько до ідеалу кав’ярні.  Все як в старому-доброму Kofein – крута еспресо-машина, велосипеди, фотовиставка. :) Тільки своєї обжарки не вистачає.

Ми зайшли всередину. Клієнтів (крім нас) не було. Оглянули інтер’єр:

Подивились чудові фотографії на стінах. Дівчина-баріста скучала біля натертої до блиску еспресо-машини, пукаючи пару з капучинатора, мабуть щоб показати нам, що "все працює":

Це була якась досить бувала Ла Чімбалі. В кавовому меню Суматра, Колумбія, ще щось… Спитали каву. І виявилось, що її  то якраз зараз і нема. Кажуть, хазяїн поїхав десь за кавою, скоро привезе. Ми посиділи хвилин двадцять, підождали, відпочиваючи від довгої ходьби по горах. Кави не дочекались і пішли. До інших дальніх полів, які завжди зеленіші… ;)

email*

Новий пароль інструкція надіслано на ваш E-mail

Ім'я
E-mail*
Номер телефону
Пароль*

На ваш E-mail вислано посилання з підтвердженням реєстрації

Увійти через Facebook

Товар додано в кошик