24.04.2020

Із Африки. В Україну

У наші непевні часи, коли до безлічі інших проблем додалася ще й ця клята епідемія – здається немає нічого хорошого. Але як кажуть Магометани: «Інш Алла», тобто на все воля Божа. Я використав час  в  карантині на те, щоб закінчити переклад на українську мову двох чудових книг, датської письменниці Карен Бліксен. Це книги «Із Африки», та «Тіні на траві», які раніше українською не публікувалися. Не відомо, чи опублікуються й мої, я розіслав свої пропозиції у кілька видавництв, але попереду ще багато невизначеності та перешкод. 

А тут, на блозі, все публікується набагато швидше і простіше, тому  хочу поділитися з вами, можливо майбутніми читачами цих книг, невеличким шматочком, на основі передмови, чи може  післямови, яку я написав для цього видання:

Перед вами історія, якій більше, ніж сто років. ЇЇ авторка, Карен Бліксен (під псевдонімом Айзек Дінесен) написала її в Данії, куди повернулася після двадцяти років життя в Кенії, де вона вирощувала каву на своїй фермі. Книга "Із Африки" стала одною з найкращих книг усіх часів, написаних про Африку. І от через такі вже довгенькі роки я відважився перекласти її на українську мову. До цього привів карколомний збіг обставин, який почався звичайно ж з помаху крил метелика десь у горах Кенії, чи може Ефіопії. Далі події розгорталися ще складніше. Обставини з боку баронеси Бліксен описано у книзі. Про обставини з мого боку – ви можете дізнатись, почитавши мій блог про каву і не тільки, на сайті http://gastra.com.ua/

З блогу ви зрозумієте, що я займаюсь кавою вже приблизно стільки ж часу, скільки займалась нею Карен Бліксен. Тобто, крім всього іншого, нас поєднує ще і кава. В перекладі книги переплелися кава і мова, мова і кава. І Африка. І цілий світ.

Блукаючи тими стежками далеких світів, які Карен Бліксен згадує у книзі, уже по закінченню перекладу «Із Африки» я раптом дізнався чудову річ. Виявляється, що видавши цю свою книгу  у 1937, вона не забула її героїв (бо це ж все були реальні люди з її життя), думала про них і підтримувала зв’язки з ними. І вже незадовго до кінця свого життя, через 30 років після від’їзду із Африки, у 1960, видала ще одну книгу, «Тіні на траві». В ній Карен ще глибше, опираючись ще на 30 років життєвого досвіду, описує своїх найближчих Африканських друзів, та своє подальше спілкування з ними. Цю книгу я також переклав. «Тіні на траві» - ще більш глибокий, особистісний лист, своєрідний заповіт, куди окрім тексту Карен Бліксен включила кілька малюнків, зроблених нею ще в Африці. Малюнки надзвичайно професійні, все ж далеко не марно вона навчалася в художній школі і дуже жаль, що ми побачили їх так мало.  Один з малюнків дуже символічний. Він об’єднує багато часів і подій. Це портрет хлопчика, Сомалійця Абдуллахі.

 Абдуллахі працював у неї в домі і під час епідемії Іспанки (яка лютувала по всій планеті у 1918-20 і від якої померло близько 20 мільйонів людей), він теж захворів, але видужав і прожив ще довго, ставши героєм книжок не тільки Карен Бліксен, а й інших авторів. Карен намалювала його десь близько 1920,  світ побачив цей малюнок аж у 1960, коли вона включила його до книжки «Тіні на траві». А зараз ми, дякуючи інтернету (про який не те що у 1920-му, а навіть  у 1960-му, та ще і у Африці - ніхто і не мріяв), можемо бачити портрет Абдуллахі хоч щодня. Цей портрет висить на вході до музею Карен Бліксен, котрий розташовано у її колишньому будинку біля Найробі, в Кенії.  Кожен може зайти в Гугл-Карти або Гугл-Земля і за допомогою «жовтого чоловічка» потрапити до того будинку, навіть «прогулятись» по ньому  і побачити портрет Абдуллахі, зроблений рукою самої Карен Бліксен. Більше того – сам цей район тепер носить ім’я Карен, мабуть найвідомішої кавової фермерки.  Спробуйте – задайте в Гугл-Карти пошук адреси «Карен, Найробі, Кенія» :)

Крім баронеси Бліксен і кави, хочу  подякувати тим людям, без кого я б це не зробив.  Перш за все мою дружину Ольгу, з якою ми немов би і недавно «отаборилися» на нашому життєвому шляху, але маємо двох достатньо дорослих дітей, Катю і Олю. Вони надзвичайно успішно здали ЗНО з української мови,  тому обґрунтовано могли критикувати мій роменський діалект. Також за мову слід висловити подяку вчителькам української з міста Ромни, Ользі Омелянівні та Надії Іванівні, котрі поставили мені четвірку з цього предмету, чим стимулювали все подальше життя вчити і покращувати свою мову, прагнучи (але так її і не досягши) до  п'ятірки.

 Важливим критиком моєї мови в книзі, та першим її читачем став мій друг і однокласник Сергій Кібець. Він не письменник і не редактор, але ще в тій самій роменській школі №8, іншою вчителькою Сергій був прозваний «Той, що книжечки читає». А таке ім’я варте звання як мінімум Академіка, бо читає він «книжечки», іноді навіть досить товстенькі,  вже років з п’ятдесят. Також читачами та критиками частин книги були Ірина Дробіт, та Сергій Сингаївський, яким я теж дуже вдячний. Книга Сергія Сингаївського «Дорога на Асмару», була для мене дуже важливою під час роботи над цим перекладом, адже допомагала і глибше зрозуміти Африку і краще писати. 

Окрема подяка моїм колегам з Kofein, дякуючи яким я відкрив для себе каву Кенії, та і не тільки Кенії. І не тільки я. Це звичайно ж Коля і Вова, без яких взагалі б нічого не було.  Це наш обсмажувач кави Олександр Зацаринний, без якого каву Кенії ніхто б не зрозумів. Це і Руслан  Карелашвілі, перший чемпіон України із заварювання кави, кенійська кава якого підштовхнула мене уважно перечитати оригінал книги «Із Африки» та почати її перекладати. Це і баріста Kofein (а особливо такі гуру, як Аня Дєєва,  Оксана Пелешенко, Оксана Тонкошкур, Марина Яіцька, Злата Антонюк, Аня Волкова, Лера Курбатова), які роблять каву Кенії такою, що й самі кенійці заплакали б від щастя.

Вже зараз, перекладаючи цю  книгу, дякуючи розвитку генетики я отримав дані, що в мені тече досить помітний відсоток скандинавської крові. Тобто, до деякої міри ми з Карен Бліксен є родичами. Наші з нею далекі предки колись давно, років десь тисяч півтори-дві тому взяли весла, відштовхнулись від берега і пішли в море. Вони відкривали Америку (трошки, тільки для себе), побачили Київ, руйнували Рим, були в Константинополі і досягли Єрусалиму. А дехто з їх далеких нащадків відклали весла і мечі, та стали вирощувати каву у Кенії, або варити її в Україні.

Тож наостанок нагадаю, та може, ви й так знаєте,  що життя надто коротке, щоб пити погану каву. І щоб не прочитати таку чудову книжку по каву, своєю мовою.

 

З повагою,

Сергій Зацаринний

 

email*

Новий пароль інструкція надіслано на ваш E-mail

Ім'я
E-mail*
Номер телефону
Пароль*

На ваш E-mail вислано посилання з підтвердженням реєстрації

Увійти через Facebook

Товар додано в кошик