31.03.2021

Kava_mova1

Останнім часом у відгуках на роботу наших кав’ярень було кілька скарг на те, що персонал не завжди говорить з гостями українською. Тобто, дехто з працівників ігнорують не тільки закон про державну мову, а і звичайні правила гостинності та ввічливості. До них звертаються українською, а вони відповідають російською. Бо звикли російською і все тут. Можу точно сказати, що не ми їх цьому навчили, а от переучувати доводиться нам. Ми на ці зауваження реагуємо, проводимо з працівниками «виховну роботу», «нахлобучку» і т.д. і вибачаємось перед відвідувачами. Я вже  перейшов у спілкуванні з персоналом виключно на українську мову. Не знаю, як швидко це подіє, та і чи на всіх подіє?  Скоріше за все - не скоро і не на всіх.
Я давно зрозумів, що мовне питання у наших краях (і не тільки у наших) дуже складне.  Уже якось писав про свій досвід на цю тему, на прикладі Кенії:
http://gastra.com.ua/ua/kofein/blog/kenjska-mova-kavi-chi-kava-movi/
 
 Але ж і кава і мова  є не тільки в Кенії.  І якось не так давно я зіткнувся з не менш дивними прикладами, яким заплутаним буває мовне питання.  Ще перед ковідом - була кавова виставка в Києві. Вечором напередодні виставки норвезький кавовий трейдер «Нордік Аппроч» проводив для спеціалістів лекцію і капінг своєї кави. Капінг був у кав’ярні на Хрещатику. Лекція була дуже цікавою, кава теж чудова – були сорти із Уганди, Індонезії, Колумбії, Перу. Щоб не забути складні іноземні назви та імена фермерів – я знімав етикетки цих кав на телефон.  Після лекції вийшов на Хрещатик. Моя молода кавова компанія збиралась піти кудись посидіти і поїсти. Я ж  подумав, що вже насидівся,  їсти мені  вже пізно, а спати ще рано.  І пішов подивитися на широко відомий новий скляний «Клічків» міст. Дійшов до кінця Хрещатика, а далі не знав, куди іти і вирішив у когось спитати. Але було вже досить пізно, людей там ніде не було і спитати було ні в кого. І уже майже в підземному переході помітив якогось чоловіка. Підійшов до нього і спитав (українською), як пройти на новий міст. Чоловік відповів (російською), що він сам туди йде. Мені відразу здалося, що його російська трохи «з акцентом», а придивившись до його обличчя побачив, що чоловік був так би мовити «нєславянской внєшності», віком десь 40-50. Виявилося, що він перуанець. Я сказав, що це якесь чудо, бо щойно пробував сорти кави перуанських фермерів, які мені дуже сподобались - і тут же зустрів перуанця. І що це мабуть якийсь знак. Він зацікавився зауваженням про перуанських фермерів, я показав йому на телефоні фото етикеток. Фермерів він тих не знав, але сказав, що у нього в Перу є знайомі з таким прізвищем, як у одного з тих фермерів. Так ми познайомились і пішли разом. Досить довго гуляли тим мостом і біля мосту:


Чоловік був цікавим оповідачем, та і йому мабуть було цікаво поспілкуватись зі мною. Виявилось, він закінчив технічний ВУЗ у Києві, ще в часи СССР. Повернувся до Перу, потім звідти поїхав на багато років на роботу до Японії. В Японії працював на інженерних посадах, тобто вивчив і японську мову, добре знає  і англійську і  російську, українську теж розуміє.
Але у розмові він сказав, що основна його мова - іспанська. Це мене здивувало і я перепитав щодо мови кечуа, тобто найбільш поширеної мови місцевих жителів в Перу. Виявилося, що він сам – практично чистокровний корінний американець, тобто як ми кажемо «індіанець» і взагалі то рідна мова його – кечуа. Але він зневажливо вважає цю мову мовою «села», «відсталих індіанців», «пережитком минулого». Він навіть заборонив своїм дітям вивчати мову кечуа у школі, щоб у них було більше часу на вивчення інших, «більш важливих» предметів. І головне - !!!!  щоб у них не виробилася неправильна іспанська вимова, з кечуа-акцентом. Бо мова кечуа ніби-то псує там іспанську. Я був трохи шокований, спочатку подумав, що я щось не так зрозумів і задав уточнюючі питання. Виявилося, все я зрозумів правильно. Він говорив про мову кечуа точно такими словами і означеннями, як про українську говорять (або ще зовсім недавно говорили) у нас зрусифіковані хахли, рашисти, та інші, не надто розумово обтяжені. Що тіпа нащо та українська – «всє культурниє люди давно гаварят па русскі, ва всєх вузах па русскі прєпадают, а в укрАінскам даже тєхнічєскіх славарей нєт» – і т.д.  Це все він мені розповідав уже коли ми стояли перед входом у метро «Хрещатик».

Але на цьому київські мовні сюрпризи не закінчилися. Наступного ранку на кавовій виставці стою я, очікуючи на черговий каптестінг (пробування зразків кави). Поруч туди ж стоїть один молодий кавовий професіонал. Розговорились з ним, про вчорашній каптестінг на Хрещатику. Я розповів йому про свою зустріч з перуанцем і про його відношення до «мовного питання».  І тут цей молодий хлопець (йому років 20-25) просто «убиває мене наповал». Він розказав, що його батько (за національністю пуштун) теж заборонив йому (сину) вивчати батьківську мову пушту, тому що вона так би мовити «дика», «неоковирна», «нікому не потрібна» і вивчати її – це тільки собі голову забивати і забирати час від інших, «потрібних предметів». Ну, батька його я трохи розумію – він утік з рідного Афганістану, коли звідти втікали совєцькі війська. Мабуть йому політруки тоді добряче мозок промили, ну а наша дійсність його ще й прополоскала.
Після того, лежачи в поїзді і згадуючи ці розмови я ще подумав, що добре, що хоч мені батько українську вчити не забороняв. І українська все ж поки що в Україні (я сподіваюсь) у дещо більш виграшному положенні, ніж кечуа або пушту. 
А ще через кілька днів зіткнувся з діаметрально протилежним (на відміну від старого перуанця та пуштуна) відношенням.  Був у гостях і за склянкою вина розмовляв там (англійською) з чоловіком, який приїхав із Німеччини. Він лікар-психолог, тобто його основний так би мовити «робочий інструмент» - це німецька мова. Хоча сам він за національністю перс, який ще дитиною з батьками втік з Афганістану, але не від моджахедів, а від совєтів. Поруч бавився його маленький син, років трьох. І батько розмовляв з сином виключно перською мовою. На моє питання про це – сказав, що німецьку малий і так вивче, а от перської його більше ніхто не навчить. Малий у відповідь теж гарно перською «лопотів». В якийсь момент розмови батько помітив, що син випадково розлив на підлогу трохи води і от-от може у неї ступити. Він сказав малому щось застережливе і я почув, що останнім словом у реченні було слово «об». Я спитав, що означає «об». І він сказав, що перською це означає «вода». Ну, може ви не знаєте, але крім «мовного питання» і кави (яка десь на 98,5% складається із води) я ще і трохи спеціаліст власне по 100% воді, тобто маю диплом інженера-гідролога, а до того ж певний час ще і працював у басейні річки Об.
Тобто, величезна сибірська річка, з одного берега якої не видно іншого і крихітна калюжка на паркеті у Харкові, у яку от-от вступить персько-українська дитина, яка в три роки розмовляє чотирма мовами – мають однакову назву «ОБ». І після цього хтось буде розповідати, що проживши 50 років в Україні не знає українську, бо «…і ваабщє какая разніца» ?
Закінчую свої кавові дописи я завжди словами, що «Ви мабуть знаєте, що ми знаємо, що життя надто коротке, щоб пити погану каву.» Але тут треба додати, що життя буде ще коротше, якщо пити погану об  smiley
 
 

email*

Новий пароль інструкція надіслано на ваш E-mail

Ім'я
E-mail*
Номер телефону
Пароль*

На ваш E-mail вислано посилання з підтвердженням реєстрації

Увійти через Facebook

Товар додано в кошик