02.03.2014

Імператор Абіссінії (Ефіопії) Теодор ІІ, та британська АТО

02.03.2014

 

Весною в Ефіопії є кілька пам’ятних дат. Другого березня там Національне Свято – день Перемоги у битві при Адуа. Намагаючись розібратися у складній історії цієї країни я натрапив на Імператора Теодора ІІ. Якраз в квітні скінчилося його буремне життя. Воно було таким незвичайним, що я просто не можу про нього не розповісти.

Теодор був Імператором Ефіопії (тоді вона ще звалась Абіссінією) з 1855 по 1868. Вважається, що якраз з часів його правління починається сучасний етап історії Ефіопії. Теодор почав об'єднувати країну, покінчивши з так званою «ерою Князів», коли країна була роздробленою.

Він народився у 1818, звали його Касса Хайле Гіоргіс. Хлопець рано осиротів, його взяли на виховання монахи одного з християнських монастирів. В монастирі він отримав освіту, у нього виховали повагу і пристрасть до мудрості та до книг. Виховання у монастирі  зробило його фанатичним християнином, привило хлопцю загострене почуття справедливості, та певну схильність до містициму [2].  В ті часи у Абіссіній ішла війна «усіх проти усіх». Під час одного з розбійних нападів монастир було захоплено і спалено. Касса був одним з небагатьох, хто врятувався. Після кількох років поневірянь він підріс, зміцнів і став на чолі компанії таких як і сам розбишак, котрих немало блукало в ті дні Абіссінією. Банда його виділялась особливою люттю і хоробрістю, як казали очевидці, поза всякими межами безрозсудства. Керування такою командою проявило у Касси талант воїна та лідера. Поступово ця його компанія притягла на свій бік багато сторонників і стала суттєвою військовою та політичною силою.  (На фото – портрет Касси, акварель англійського художника Сімпсона, 1869)

 

В результаті числениих важких військових перемог Касса став контролювати досить значні території на Північному-Заході Абіссінії.

(Фото автора, 2013г, із Національного Музею Ефіопії, Касса Хайле Георгіс, картина художника  Eshetu Tiruneh, 1981).

У 1855 його було короновано як Імператора Абіссінії, на ім'я Теодор ІІ.  Слово «Імператор» - це приблизний переклад титулу правителя Абіссінії.  В дослівному перекладі воно звучить як  «Цар Царів». Усі, хто зустрічався з ним у той час, та залишив про це спогади – відзначали його надзвичайний магнетизм, та королівську гідність. Від інших коронованих осіб тих часів його відрізняло те, шо він носив простий одяг, ходив босий, був чудовим вершником та стрільцем, а ще неперевершено володів шаблею. Жив він у наметі, котрий нічим не відрізнявся від наметів інших воїнів. От би нам такого президента, щоб у наметі жив…

Ось зброя Теодора, з якою він не просто красувався на парадах, я з якою сам ішов у бій, не раз і не два:

(Фото автора, із Національного Музею Ефіопії, 2013).

Першими його діями на троні стала заборона работоргівлі та полігамії.  Також мешканці його царства відразу помітили у Імператора відчуття справделивості. Кожен селянин, постраждалий від принижень чи мародерства його солдатів міг захистити свої права, тож Теодор прославився, як справедливий верховний суддя, та реформатор.  Московські історики намагаються порівнювати його з їх царем Петром І. Але схожість тут була певно тільки в тому, що  Теодор був дуже швидким на розправу. «Політичних» супротивників він без довгих розмов міг різати власними руками, особливо будучи «во хмелю». Так що, напервне він був більше схожим на Івана Грозного. Він переніс столицю своєї держави із північного міста Гондер трохи південніше, ближче до центру об’єднаної ним території, розмістивши її на неприступній горі Мекдела. 

Мекдела (із Вікіпедії, невідомий художник, 1868).

Одною з реформ Теодора була земельна. Це притягувало до нього простих людей, але звичайно ж подобалось не всім. У нього і так було немало ворогів, а з таким запальним характером та зачатками імператорської манії величі число ворогів швидко множилося. Поступово він отримав конфлікти з усіма впливовими силами країни - християнським духовенством, земельною знаттю, ісламом, та з непокірним нікому численним плем’ям Галла (Оромо). Тож Теодору практично безперервно доводилося подавляти бунти у різних кінцях країни.

Окрім внутрішніх роздорів у Теодора були проблеми і з зовнішніми ворогами, адже країна його була у оточенні ворожих ісламських володінь. Тому логічно, що він став шукати підтримки у християнських держав Європи, перш за все у Франції та Англії. Вони ніби то обіцяли імператору підтримку, до нього приїздили дипломати,  різні спеціалісти, вчені, торговці. Розвиваючи співробітництво з європейськими державами Теодор правильно оцінював мету їх африканської політики.  «Знаю я тактику європейських правителів,- заявив він у бесіді з французьким консулом,- коли вони хочуть захопити східну країну, то спочатку присилають місіонерів, потім консулів, для підтримки місіонерів і нарешті батальйони, для підтримки консулів. Але я не індійський раджа, щоб дати себе обдурити таким чином. Я б волів відразу мати справу з батальйонами.»[3].

 

Участь Англії та Франції у Кримській війні 1853-56 р, коли вони своєю військовою силою захистили ісламську Туреччину від християнської Росії - поставила Теодора у тупик. Адже Туреччина була ворогом і його держави, захопивши порти та землі на узбережжі Червоного Моря, а ісламські купці продовжували займатися работоргівлею у Африці. В цій ситуації у 1862 р Теодор написав листа королеві Англії, де просив підтримки Англією своїх планів по виходу Абіссінії на узбережжя Червоного Моря, щоб розірвати багатовікову ізоляцію країни від зовнішнього світу. Відповіді на листа він очікував два роки, але так і не дочекався. Лист було проігноровано. Тоді, щоб нагадати про себе, Теодор взяв у заручники британського консула, та ще декількох європейців. Після цього Англія прислала нового консула, котрий привіз листа від королеви. Лист той, з точки зору Теодора, виявився простою відпискою. Імперетор «псіхонув», та затримав і нового консула. Потім за його наказом було затримано ще багатьох іноземців. Всього в заручниках у Мекделі опинилося близько 70 людей.  Заручники мали відносно м’який режим утримання. Вони могли передавати та отримувати листи, отримували гроші, та могли вільно пересуватися у межах фортеці Мекдели. Правда, декілька найважливіших заручників було в кайданах. Поки заручники сиділи в ув’язненні, а Теодор подавляв чергові бунти на Півночі країни, Англія розгорнула одну з найграндіозніших в історії людства операцій зі звільнення заручників. В Абіссінію послали військову експедицію. Її доставка забезпечувалась новітнім на ті часи транспортним засобом - пароплавами. У складі експедиції було більше 16 тисяч солдатів, включаючи 2 тисячі кавалеристів, саперні  підрозділи, артилерія. Більша частина цих військ були звиклі до жаркого клімату солдати із Індії, але було і кілька загартованих в боях британських колоніальних полків, озброєних новітніми нарізними гвинтівками системи Снайдера. Ці гвинтівки заряджалися із задньої частини рушниці, готовими патронами калібру 14.7 мм, на відміну від давно застарілих мушкетів та капсульних рушниць абіссінців, котрі заряджались через дуло. Крім того, дальність бою та точність британських гвинтівок вдвічі переважала стару зброю абіссінців. Тобто, зброя британців забезпечувала таку перевагу, що у противника не було ніяких шансів. Дякуючи цій зброї англійці перемогли у Кримській війні московитську армію, яка за потужністю не йшла ні в яке порівняння з абіссінською. На лихо для Теодора, ні він, ні його розвідка про цю перевагу англійської армії мабуть не здогадувалися.

Пересування військ забезпечував велетенський транспортний обоз, до якого входили 11 тисяч мулів, сотні верблюдів, ослів і навіть 44 слони. Роботою цього «каравану» керувало близько 15 тисяч погоничів, котрі були привезені туди із різних місць - з Марокко, Гібралтару, Єгипту, Аравії, різних місць Індії. Спробуйте тільки собі уявити, якою барвистою та різномовною була ця компанія.  Армія також не мала обмежень і у найголовнішій зброї - для її забезпечення малося 4,530,000 срібних австрійських  талерів Марії-Терезії. Це була єдина тверда валюта, яку визнавали тоді в Абіссінії.

(Фото з Вікіпедії. Командувач експедиції Лорд Непір з офіцерами. Автор невідомий, 1868).

Керували військом англійські офіцери, багато хто з них мали великий бойовий досвід не тільки в колоніальних війнах, а і в недавній Кримській війні.

Фото з Вікіпедії. Із сімейного альбому, Англія. Автор невідомий, датується весною 1868

 Висадившись на узбережжі Червоного Моря -  військо рушило на  Абіссінське нагір’я, що здіймалося майже на 2000 м над рівнем моря. Їм довелося долати величезні труднощі пересування на великі відстані гіським бездоріжжям.

До Мекдели їм потрібно було пройти 600 км, з перепадом висот близько 2000 м. Найбільші втрати армія понесла на узбережжі, коли від епідемії померло багато коней та мулів. Клімат узбережжя дуже спекотний, навколо пустеля, великі труднощі з прісною водою, та з фуражем.

Але піднявшись на нагір’я - армія врятувалася. Клімат там англійці описували, як один з найздоровіших не землі. Там була можливість купити продовольство та фураж. Перш за все керівники війська заручилися підтримкою місцевих  правителів та жителів. Британці переконали їх, що не збираються нічого завойовувати, не будуть захоплювати землю, а тільки визволяють із ув’язнення своїх земляків. Простим людям щедро платили за продукти, за фураж, та за допомогу.  І тому проблем з опором місцевих жителів не було.

Дізнавшись про марш англійських військ - до Мекдели направився і Теодор. Його війську довелося долати такі ж труднощі пересування гірським бездоріжжям, тягнучи з собою 37 гармат, деякі вагою кілька тон. Теодор добрався до Мекдели на кілька днів раніше за британців. Його загони атакували британців на підходах до фортеці, щоб скористатись розтягнутістю британського війська на марші, та сприятливим для атакуючих рельєфом. Чисельність війська Теодора перевищувала чисельність противника у кілька разів. Атака була стрімкою і лютою. Але дисципліновані британські солдати не засцяли, вчасно помітили атакуючих  і атака для ефіопів виявилась дуже сумною. Загинуло два британських солдати, а от з ефіопського боку загиблих було близько 2 тисяч. Теодор, усвідомивши поразку свого війська - зрозумів безперспективність подальшого опору. Він відпустив усіх заручників, та звільнив від присяги своїх воїнів. Наступного дня був Великдень і Теодор послав у подарунок британцям 1000 корів. Але ті від подарунку відмовились і наступного дня пішли на штурм Мекдели. Гармати рознесли та підпалили дерев’яні укріплення, уламки та картеч косили захисників фортеці. Потім вперед пішла піхота і Мекдела була захоплена. 

 

Фото із Вікіпедії. Із сімейного альбому, Англія. Автор невідомий, датується 14-18 квітня 1868

 Сам Теодор застрелився біля цих воріт. От як сказано про це у  эфіопській пісні:

«Стогін чується із Мекдели,
Знайте, там загинув воїн з серцем лева.
Смерть від чужої руки
Була б для нього безчестям» [3]

Мекдела була пограбована. Найціннішим трофеєм виявилася бібліотека, зібрана Теодором. В ній було близько 1300 старовинних рукописних эфіопських книг.  Усі вони і досі знаходяться в музеях та бібліотеках Британії.

Фото з Вікіпедії. Автор невідомий, датується квітнем 1868

 Повертаючись додому  англійці  спалили Мекделу і вона згоріла дотла. На прохання матері семирічний син Теодора був забраний в Англію,  де жив і учився під покровительством королеви, але у 18 років помер.

Імператорська корона Теодора була повернута Ефіопії уже в ХХ столітті, в часи правління імператора Хайле Селассі.

Усім заручникам запропонували добратися додому коштом британської держави. Більшість скористалися цією пропозицією. Але дехто з колишніх заручників самі не схотіли нікуди їхати і лишилися жити далі у Ефіопії.

На протязі всієї експедиції при війську був географ Клеметнс Р. Маркхам, який детально все описав у книзі «Історія Абіссінської Експедиції» [1].

В книзі близько 500 сторінок тексту, карти, таблиці метеорологічних та астрономічних спостережень. Ця книга - безцінне історичне джерело, дякуючи якому ми можемо дізнатись про реалії тих давно минулих днів. І я от, дякуючи ще й http://books.google.com/ прочитав її та поділився з вами. А ще хочу поділитися кількома важливими підсумками «Абіссінської експедиції». Вони чомусь запали в голову яскравіше за все. Приведу й цитати з книги, що на ці висновки наштовхнули.

На сторінці 416 [1] автор пише: «Можна з впевненістю очікувати, що вожді Абіссінії цим будуть навчені поважати права іноземців, що приїздять до їх країни». І дійсно, поки це ніби збувається. З тих пір пройшло уже 150 років  і щось більше не пригадую, щоб в Ефіопії захоплювали іноземців у заручники.

«Кавовий» висновок теж в книзі є. На сторінці 328 [1] автор пише про успіхи інтенданта,  лейтенанта Швелла: «Він купив 200 тис. фунтів муки, 19 тис. фунтів ячменю, 14 тис. фунтів іншого зерна та 16 ТИСЯЧ ФУНТІВ КАВИ. І тепер у нас нема небезпеки лишитись без АБСОЛЮТНО НЕОБХІДНОГО.»

І най очевидніший висновок -  не ігноруйте вхідних листів. Тим більше,  коли вони - від імператора. ☺

З повагою,

Царь  (так мене в школі називали  ☺)

 

P.S. А шоб ви случАЄм ☺ не подумали, шо я цю історію «скачав в інтернеті», чи вона сама на мене зійшла з бездонно-синього неба Абіссінії - ось список використаної літератури:

1. Markham, C.R., A History of the Abyssinian Expedition, London, 1869

2. Ullendorff, E., The Ethiopians, Oxford University Press, 1960

3. Г. В. Ципкин, В. С. Ягья, История Эфиопии в новое и новейшее время. Москва, «Наука», 1989

 

©  С. Зацаринний

email*

Новий пароль інструкція надіслано на ваш E-mail

Ім'я
E-mail*
Номер телефону
Пароль*

На ваш E-mail вислано посилання з підтвердженням реєстрації

Увійти через Facebook

Товар додано в кошик